КНИГА ЙОВА13

От же все це вбачало око моє, чуло ухо моє й затямило собі.

Скілько ви знаєте, знаю й я, бо я не пущий за вас.

Та я до Вседержителя рад би говорити, я з Богом бажав би розправляти.

Ви ж тілько льжу куєте; всї ви лїкарі безварті.

О, коли б ви мовчали! се була б ваша мудрість.

Слухайте ж мого осуду, й розважте відповідь із уст моїх:

Чи справдї належало вам задля Бога неправду сплїтати, й задля його льжу говорити?

Чи належало вам притворювятись перед ним і за Бога так змагатись?

А на добре ж воно вийде, коли він схоче вас вивідувати? Чи й його ви так само ошукаєте, як оманють чоловіка?

Грізно скарає він вас, хоч ви потайно й притворюєтесь.

Чи вже ж велич його не страхає вас, і страх перед ним не нападає на вас?

Упомини ваші, як попіль, покрепи ваші — покрепи глиняні.

Замовчіте передо мною, а я буду говорити, хоч би й що менї сталось.

Чого ж би менї торгати тїло моє зубами моїми, й до життя мого простягати руку мою?

Ось, він убиває мене, та я не перестану надїятись; я бажаю лиш оборонити поступки мої перед лицем його.

А се вже буде оправданнєм менї, бо ж підлестник чей же не явиться перед лицем у його!

Вислухайте ж уважно слово моє й ясуваннє моє ушами вашими:

Ось, я завів суд над справою: знаю, що вийду виправданим.

Хто зможе стати проти мене? Бо я борзо вмовкну й віддам дух.

Тілько двох речей не чини (Боже) зо мною, а тодї я не ховати мусь від обличчя у тебе:

Одверни від мене руку твою, й страх перед тобою нехай не потрясає мене.

Тодї зви, а буду відповідати, або я говорити му, а ти відказуй менї.

Скілько ж у мене сказ і гріхів? Покажи менї проступок мій і гріх мій!

За що ти скриваєш лице (ласку) твоє, й за ворога маєш мене собі?

Хочеш хиба стерти зірваний листочок, і за сухою соломинкою гнатись?

Пишеш бо засуд гіркий на мене й дописуєш менї гріхи з молодостї моєї;

Ноги мої в кайдани куєш, і всї стежки мої назираєш, і ходиш слїдом ніг моїх.

Я ж, мов глина, розпадаюсь, як одежа, що її міль переїла.