КНИГА ЙОВА12

І відповів Йов і сказав:

Справдї так! Тілько ви одні люде, і з вами вмре разом і мудрість!

Але ж і в мене є серце, як у вас, не стою я позаду; та й хто ж не знає сього самого?

Посьміхом другові мойму стався я, що до Бога кликав і Бог одвічав менї; посьміхом — чоловік справедливий і невинний!

Оттак, по думцї того, що сидить собі спокійно, нїзащо є лучиво, призначене тим, що їх ноги потикаються.

За те спокійні й безпечні домівки в грабителїв, роздратовуючих Бога, бо вони Бога, неначе в руках своїх носять!

І справдї: спитай у зьвірят, а вони навчать тебе, — в птаства під небом, а воно зʼясує тобі;

Або поговори з землею, а вона повчить тебе, та й риби в морі скажуть тобі:

Хто з усього того не взнає, що рука Господня сотворила се?

В його руцї дух всього живучого й душа кожного людського тїла.

Чи ж не ухо розбірає слова, й чи не язик доходить смаку страви?

Так і в старцїв мудрість, а в довголїтників розум.

У него ж (Бога) премудрість і міць; в його рада й розум.

Що він розорить, того вже нїхто не збудує; кого він зачинить, нїхто йому не відомкне.

Задержить води, — все повисихає, пустить їх, — розбурять землю.

У його сила й премудрість, перед ним той, хто зблудив, і той, хто звів із дороги.

Він приводить порадників до нерозваги, а суддїв до дурноти.

Здіймає пояс із царів, і оперізує верівкою стан їх;

Уймає князям їх почестї, й повалює хоробрих;

Уймає проречистим язик, і в старцїв мутить розум;

Окриває стидом людей значніх, і безсилить потужних;

Виявляє, що глибоко крилось у темряві, й виводить на сьвітло, що в тїнї смертній;

Множить народи й вигублює їх; розсїває народи, й збірає їх докупи.

Віднімає розум у голов народів землї й пускає їх блудом у пустинї, де нема шляху;

Помацьки ходять вони в темряві без сьвітла, й заточуються, неначе пяні.