I. ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРИНТЯН3

І я, браттє, не міг промовляти до вас, яко до духовних, а яко до тїлесних, яко до малолїтків у Христї.

Молоком поїв вас, а не стравою; ще бо не змогли (знести того), та ще й тепер не можете, ще бо ви тїлесні.

Коли бо між вами зависть та сварня, та незгода, то хиба ж не тїлесні ви й хиба не чоловічим робом ходите?

Коли бо каже хто: Я Павлів; другий же: Я Аполосів; то хиба ж не тїлесні ви?

Хто ж Павел і хто Аполос? Та же ж вони тільки слуги, через котрих ви увірували, і як кому дав Господь.

Я посадив, Аполос поливав, Бог же зростив.

Тим то нїщо й той, хто садить, і хто поливає, а хто зрощує — Бог.

Хто ж садить і хто поливає, сї одно, кожний же прийме нагороду свою по своїм трудї.

Бо ми Божі помічники, ви Боже поле, Божа будівля.

По благодатї Божій, даній менї, яко мудрий будівничий, положив я основину, инший же будує. Нехай же кожен дивить ся, як він будує.

Иншої бо підвалини нїхто не може положити окрім тієї, що положена, котра єсть Ісус Христос.

Коли ж хто будує на сїй підвалинї з золота, срібла, дорогого каменя, дерева, сїна, очерету, —

кожного дїло буде явне; день бо (Господень) покаже, тим що в огнї відкриєть ся, і яка в кожного робота, огонь випробує.

Коли робота встоїть, хто вибудував — прийме нагороду.

Коли робота згорить, понесе шкоду, сам же спасеть ся, тільки так, як через огонь.

Хиба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас?

Коли хто зруйнує Божий храм, зруйнує його Бог: бо храм Божий сьвят, котрий єсте ви.

Нехай нїхто себе не обманює. Коли хто між вами здаєть ся мудрим у віку сьому, нехай буде дурним, щоб бути премудрим.

Бо премудрість сьвіта сього — дурощі у Бога, писано бо: Спіймає премудрих в хитрощах їх.

І знов: Господь знає думки мудрих, що вони марні.

Тим же нїхто нехай не хвалить ся в людях; все бо ваше:

Чи то Павел, чи Аполос, чи Кифа, чи сьвіт, чи життє, чи смерть, чи теперішнє, чи будуче, — все ваше,

ви ж Христові, а Христос Божий.