I. ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРИНТЯН2

І я, прийшовши до вас, браттє, прийшов не з високим словом або премудростю, звіщаючи вам сьвідченнє Боже.

Бо я надумавсь, не знати нїчого між вами, тільки Ісуса Христа, та й Його розпятого.

І був я в вас у слабосиллї, в страсї і в великій трівозї.

І слово моє, і проповідь моя не в переважливих словах людської премудростї, а в явленню духа і сили,

щоб віра ваша була не в мудростї людській, а в силї Божій.

Премудрість же промовляємо між звершеними, та премудрість не віка сього, анї князїв віка сього, що зникають,

а промовляємо премудрість Божу тайну, закриту, котру Бог призначив перш віків на славу нашу,

котрої нїхто з князїв віка сього не пізнав; бо коли б пізнали, то Господа слави не розпяли б.

Нї, яко ж писано: Чого око не видїло, нї ухо не чуло і що на серце чоловікові не зійшло, те наготовив Бог тим, хто любить Його.

Нам же Бог відкрив Духом своїм; бо Дух усього дослїджує, навіть і глибокостей Божих.

Хто бо з людей знає, що в чоловіку, окрім духа чоловічого, що в ньому? Так і що в Бозї, нїхто не знає, тільки Дух Божий.

Ми ж не духа сьвіта прийняли, а Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога.

Се промовляємо не ученими словами людської премудрости, а навченими Духом сьвятим, духовні (речи) духовним (словом) подаючи.

Душевний же чоловік не приймає, що єсть Духа Божого; дурощі бо воно йому, і не може зрозуміти, бо се духовно треба розбірати.

Духовний же розбірає все, він же від нїкого не розбираєть ся.

Хто бо зрозумів ум Господень, щоб ясувати його? Ми ж ум Христів маємо.