I. ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРИНТЯН4

Так нас нехай вважає чоловік, яко слуг Христових, і доморядників тайн Божих.

Ще ж до того від доморядників вимагають, щоб кожного знайдено вірним.

Та се в мене найменша річ, щоб мене судили ви або людський суд; нї, я й сам себе не суджу.

Бо нїчого на себе не знаю, та сим я не оправдуюсь; суддя ж мій Бог.

Тим же нї про що перше часу не судїть, доки прийде Господь, котрий висьвітить сховане в темряві і виявить думки сердець; а тодї похвала буде кожному від Бога.

Се ж, браттє, приложив я до себе та Аполоса задля вас, щоб ви з нас навчились не думати більш того, що написано, щоб один перед одним не неслись гордо проти другого.

Хто бо тебе одрізняє? що ж маєш, чого не прийняв (од Бога)? а коли прийняв, то чого величаєш ся, мов би не прийнявши?

Ви вже ситі, вже забагатїли, без нас зацарювали. О, щоб ви зацарювали, щоб і ми з вами царювали!

Та я думаю, що Бог нас, апостолів, яко останнїх поставив, мов на смерть призначених; бо видовищем зробились ми сьвітові, і ангелам, і людям.

Ми дурні задля Христа, ви ж мудрі в Христї; ми немічні, ви ж кріпкі; ви славні, ми ж безчесні.

Ще ж і до сієї години й голодуємо й жаждуємо, й наготїєм і биті в лице, і тиняємось,

і трудимось, працюючи своїми руками; нас лають, а ми благословляємо; нас гонять, ми терпимо;

нас хулять, ми молимось; мов сьміттє сьвіту стали ся ми, ометиця всїм аж досї.

Не на сором вам се пишу, а яко дїтей моїх любих остерегаю.

Бо, коли б ви мали й тисячі наставників у Христї, та батьків небагато; бо в Христї Ісусї благовістєм я вас появив (зродив).

Благаю ж оце вас, будьте послїдувателями моїми.

Про се післав я до вас Тимотея, мою любу дитину і вірного в Господї, котрий вам нагадає про дороги мої в Христї, яко ж усюди у всякій церкві я навчаю.

Мов би не мав я до вас прийти, так розгордїли деякі.

Я ж прийду скоро до вас, коли Господь схоче, і розвідаю не слово розгордївших, а силу.

Не в слові бо царство Боже, а в силї.

Чого хочете? чи з лозиною прийти менї до вас, чи з любовю і духом лагідности?