ПСАЛЬМА78

Наука Асафа. Слухай, народе мій, науки моєї! Прихилїть ухо ваше до слів уст моїх!

Вітворю уста до приповістї, роскажу загадки з перед віків давних;

Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші.

Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив.

Він бо поставив сьвідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлї, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали.

Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали,

Щоб на Бога вповали, і про дїла Божі не забували, і заповідї його сповняли,

І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу.

Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою.

Не сповнили завіту Божого, і не схотїли ходити в законї його.

Забули дїла його і чудеса його, котрі явив їм.

Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землї Египецькій, на полї Зоан.

Він роздїлив море, і дав їм перейти, звелївши водам загатою, як ті вали, стояти.

І провадив їх в день під хмарою, і цїлу ніч при сьвітлї огня.

Пробивав скелю в пустинї, і щедро, як з глибинї, напував їх.

Велїв потокам із скелї плисти, і водї річками збігати.

Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустинї гнївити.

І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похотї своєї.

І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустинї?

Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки; чи зможе він дати хлїба? Або чи дасть мяса народові свому?

Тим то, як почув Господь, розгнївився і поломя запалало проти синів Якова, і гнїв піднявся проти Ізраїля.

Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його.

А все ж таки повелїв він в горі хмарам, і відчинив двері небесні,

І велївши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хлїба небесного.

Хлїбом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком.

Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня.

І велїв, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський,

І велїв падати серед табору їх, кругом домівок їх.

І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося.

Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх,

Як піднявся гнїв Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих.

Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували.

І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху.

Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно.

І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй — спаситель їх.

І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм.

Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли.

Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх; і часто одвертав гнїв свій, не дав попусту яростї своїй.

І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає.

Скілько то разів сердили вони його в пустинї, приводили в степах до смутку.

І знов, скушаючи Бога, завдали жалю сьвятому Ізраїля.

Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя.

Як явив знаки свої в Египтї і чудеса свої на полях Зоан:

Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої.

Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх.

Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх саранї.

Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю.

І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам.

Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя.

Дав попуст гнїву свому, не зберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі.

І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах.

І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї.

І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись; а ворогів їх море покрило.

І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його.

І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві.

Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували.

Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий.

Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його.

Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля.

І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його.

І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників.

І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє.

Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних;

Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати.

Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає.

І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором.

І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового;

Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її.

І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її.

І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих;

Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє.

І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.