КНИГА ПРИПОВІСТОК СОЛОМОНОВИХ5

Мій сину! слухай уважно мудростї моєї і прихиляй ухо твоє до розуму мого,

Щоб заховав собі розсудок, та щоб уста твої хоронили розум. Не слухай хитрощів женщини;

Мед бо тече з уст чужої жінки, маснїйша над оливу бесїда в неї;

Та наслїдки від неї, як полин, гіркі, й гострі, як той меч обосїчний.

Ноги її простують до смертї, ступнї її доходять до безоднї.

Як би ти захотїв слїдити за стежкою життя її, то (побачиш, що) дороги її — се манівцї, й ти не розізнаєш їх.

Тим то, дїти мої, слухайте мене й не відхиляйтеся від мови з уст моїх.

Держи дорогу свою далеко од неї, й до дверей її домівки не наближуйсь,

Щоб здоровля твого не оддав другій людинї й лїт твоїх мучителеві;

Щоб ти не годував чужих твоїм достатком, та щоб твої труда в чужий дом не переходили.

Навпослї ти будеш стогнати, як тїло твоє й снага твоя вичерпаєсь, —

Та й скажеш: О, чом же я ненавидїв науку, а серце моє не зважало на впоминання;

Чому я не слухав голосу вчителїв моїх, не нахиляв уха мого до наставників моїх;

Ось я трохи що не попав у всяке зло посеред збору й громади!

Пий воду з твоєї криницї, тую, що тече з власного колодязя.

Нехай джерела твої не розливаються по улицях, потоки твої по майданах;

Нехай вони тобі одному належать, а не чужим тобі.

Нехай тобі благословене буде джерело твоє, — і втїшайсь другинею молодощів твоїх,

Мов ланею любою, мов серною красною; її груди нехай впоюють тебе по всяк час, в любощах її кохайся заєдно.

Про що тобі, мій сину, лакомитись на чужу, й горнутись до грудей сторонньої?

Бо в Господа людські путї перед очима; він міряє всї стежки його.

Безбожника його ж безбожество вловляє, і в путах гріха свого седить він.

Він умирає без науки й в безумі свойму теряєсь.