КНИГА ПРИПОВІСТОК СОЛОМОНОВИХ28

Безбожник втїкає й тодї, як нїхто за ним не жене, а праведник сьміливий як лев.

Коли край одступить від закону, тодї в йому много старших, а з одним розумним і тямущим мужом — він довговічен.

Убогий чоловік, що вбогих оббирає, — се ливень проливний, що хлїб на нивах змиває.

Відступники від закону безбожних вихваляють, а ті що певнять закон, — гнїв на них мають.

Ледачі люде не розуміють правди; хто вірен Господу, такий на все розумен.

Лучший той злиденник, що непорочен ходить, нїж багатир, що кривими путьми ступає.

Додержуєш закон, — розумний син ти в батька, з ледачими дружиш, — отця твого соромиш.

Хто маєтки свої намножує лихвами, збірає про того, хто помагає вбогим.

Хто ухо відхиляє, щоб не слухать закону, того й молитва — хиба лиш гидота.

Хто праведних звів на беззаконну стежку, сам упаде в свою яму, а невинним таки добре буде.

Чоловік багатий — мудрий в очах своїх, та злиденник розумний його осоромить.

Як праведні веселяться, то й велика радість, як же в гору ростуть безбожні, ховаються люде.

Хто прикриває гріхи свої, не зазнає щастя, а хто признається й їх покине, той ласки доступить.

Щасливий чоловік, що все в страсї ходить; хто ж серце запече, у біду попаде.

Як лев рикаючий й ведмідь голодний, так пан безбожний убогій людинї.

Нерозумний володїтель тїснить людей многих, хто ж користї не любить, — життє продовжає.

Чоловік, що привинивсь проливом людської крови, — хоч би втїкав і в могилу, нїхто його не здержить.

Хто ходить в невинностї, не дознає шкоди, хто ж ступає путьми кривими, — на одній з них впаде.

Хто паше свою землю, мати ме що їсти, хто ж любуєсь у неробстві, глодати ме злиднї.

Вірний чоловік — богатий на спасибі, хто ж рад борзо збогатитись, той не уйде кари.

Не добре, в судї вважати на особу; такий чоловік й за окраєць хлїба одступить від правди.

Завидливий наздогін біжить за багацтвом, і не в догад йому, що здогонить злиднї.

Хто другому дорікає, здобуде з часом більше ласки, як той, що лестить язиком.

Хто в батька-матері вкраде, та й каже: „се не гріх‟, — той товариш рабівника.

Надутий розпалює сварку, хто ж надїєсь на Господа, — добро йому буде.

Хто лиш на себе вповає, той безумен, а хто ходить у мудростї — спасеться від злого.

Хто вбогому дає, не знати ме нужди, хто ж одвертає очі свої од його, — того проклинають.

Як безбожні йдуть у гору, — ховаються люде; як же вони упадають, — праведник більшає.