КНИГА ПРИПОВІСТОК СОЛОМОНОВИХ27

Не хвались завтрішним днем, не знаєш бо, що той день уродить.

Нехай вихвалює тебе хто другий, а не твої уста, — чужий, а не твій язик.

Важке каміннє, а пісок так само, та гнїв дурного обоє переважить.

Жорстокий гнїв, палка і лютість, та проти ревностї хто встояти зможе?

Докір явний багато лїпший, анїж укрита любов.

Лїпші щирі догани від люблячого, анїж зрадливі поцїлуї від того, що ненавидить.

Хто ситий, наступить і на крижку з медом, а голодній душі й гірке — солодке.

Як пташка, що гнїздо покине, так само й чоловік, що місце своє покинув.

Мастї й пахощі радують серце: такий же й друг солодкий, що з серця раду удїляє.

Не покидай свого, нї батькового друга, і в братів дом не йди в лиху твою годину: Лїпший сусїд близький, анїж брат далеко.

Розумен будь, сину, втїшай моє серце, щоб знав я, що менї злоріцї відказати.

Розважливий бачить лихо й ховається, а недосьвідні простаки гонять вперед, і в біду попадають.

Бери з нього платтє, він бо за чужого ручався, й за стороннього бери застав у нього!

Хто з ранку раннього товариша, знай, хвалить, про того думають, що се його він судить.

Безнастанне капаннє з криші у негоду, а жінка сварлива — вони одно;

Хто хоче здержати її, той намагаєсь зʼупинити вітра, та сховати в руцї оливу, що дає знати про себе.

Як залїзо гострить залїзо, так гострить чоловік зір друга свого.

Хто стереже свою фиґовину, той їсти ме фиґи з неї, а хто береже добра пана свого, той у добрій славі буде.

Як у водї лице відбиваєсь до лиця, так само й серце чоловіче — до чоловіка,

Ненаситня безодня й пекло, — оттак неситі й очі людські.

Що огонь про срібло, про золото ж піч те про людину уста, що хвалять її.

Товчи безумного так як зерно у ступі, — не вилущиш його з дурноти його.

Назирай пильно за скотом твоїм і май стараннє про череду твою;

Добуток бо не на віки, бо й власть — чи ж вона переходить із роду в рід?

Показується трава, виказуєсь зелень, та й збирають по горах сїна.

Ягнята дають тобі одежу, козли — за що купити поле.

Доволї молока козиного на їжу тобі, на їжу родинї твоїй, та й на прожиток челядї твоїй.