КНИГА ЙОВА17

Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають; гріб передо мною.

Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне.

О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене?

Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти.

Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть.

Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх.

Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь.

Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра.

І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу.

Виступайте ж, усї, приступіть! я не найду мудрого між вами.

Днї мої вже уплили, думи мої — думи дорогі серцю — вони розбиті.

Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту.

Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб — домівка моя; в темряві постелю я постїль собі;

Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя.

Де ж тут надїя моя? а чого я дожидаю, хто се побачить?

У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.