КНИГА ЙОВА16

І відповів Йов і сказав:

Чув я доволї такого; гіркі з вас усїх потїшителї!

Чи ти скінчиш вітряну твою мову? і що спонукало тебе таке говорити?

Вмів би й я так, як ви, говорити, як би душа ваша була на місцї душі моєї; й я узброївся б на вас словами й кивав би над вами головою моєю;

Додавав би вам відваги язиком моїм, і рушаннєм губ потїшав би вас.

Та чи я говорю, — не втихає мій смуток; чи перестаю, — він не покидає мене.

Бо він отсе вичерпав мене. Ти (Боже) спустошив всю семю мою.

Ти покрив мене морщинами в сьвідоцтво проти мене; знеможілість моя встає проти мене, винуватить мене прилюдно.

Гнїв його розриває мене й лютує проти мене, скрегоче на мене зубами своїми; ворогом зиркає на мене очима своїми.

Роззявили на мене пащі свої; ругаючись, бють мене по щоках; всї змовились на мене.

Бог віддав мене беззаконникові, й в руки безбожникам кинув мене.

Жив я спокоєн собі, а він потряс мене; взяв мене за шию та побив мене й поставив за цїль собі.

Стріли його оточили кругом мене; він сїче нутро моє без пощади, й пролив на землю жовч мою;

Пробиває в менї пролом за проломом, пре на мене, як велитень-воїн.

Веретище сшив я на тїло моє, й в порох занурив голову мою.

Вид мій почервонїв від плачу, а на віях моїх тїнь смертна, —

Хоч нема кривди на руках моїх, та й молитва моя чиста.

Земле, не закривай крови моєї, й нехай не буде (в тобі) місця жалісному кликові мойму!

Та оце сьвідок мій на небесах, і на висотах заступник мій.

Многомовні други мої! До Бога проливає сльози око моє.

О, коби то міг чоловік правуватись з Богом, як син людський з ближним своїм!

Та вже доходить мій вік до кінця, й я відходжу в дорогу, якою не вертають.