ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЖИДІВ11

Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих.

Через неї бо були сьвідчені старі.

Вірою розуміємо, що віки стали ся словом Божим, щоб з невидимого видиме постало.

Вірою приніс Авель луччу жертву Богу нїж Каїн, через котру сьвідчено (йому), що він праведний, як сьвідкував про дари його Бог; нею він, і вмерши, ще говорить.

Вірою Єнох перенесен, щоб не бачити смерти, і „не знайдено його; бо перенїс його Бог‟: перед перенесеннєм бо його сьвідчено, „що угодив Богу.‟

Без віри ж не можна угодити; вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує.

Вірою, звістку прийнявши Ной про те, чого нїколи не видано, в страсї (Божому) збудовав ковчег на спасеннє дому свого; котрим осудив сьвіт, і став ся наслїдником праведности, по вірі.

Вірою, покликаний Авраам, послухав, щоб вийти на те місце, котре мав прийняти в наслїддє, і вийшов, не знаючи, куди йде.

Вірою оселивсь у землї обітуваній, яко чужій, живучи в наметах, з Ісааком і Яковом, спільними наслїдниками того ж обітування.

Дожидав бо города, що має основини, котрого будівничий і творець Бог.

Вірою і сама Сарра прийняла силу на зачаттє насїння і мимо пори віку вродила, тим що вірним уважала Того, хто обітував.

Тим же і від одного, та ще помертвілого, народилось множество, як зорі небесні і як піску край моря безлїч.

По вірі померли ті всї, не прийнявши обітниць, а оддалеки видївши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чуженицї і захожі на землї.

Бо которі таке говорять, виявляють, що отчини шукають.

І справдї, коли б ту памятали, з якої вийшли, мали б вони нагоду вернутись.

Нинї ж луччої бажають, се єсть небесної; тим і не соромить ся їх Бог, називати ся Богом їх: наготовив бо їм город.

Вірою привів Авраам, спокушуваний, Ісаака (на жертву); єдинородного принїс, прийнявши обітницю,

про котрого було глаголано: „Що в Ісааку назветь ся тобі насїннє,‟

подумавши, що і з мертвих силен Бог воскресити; тим і прийняв його в образї (воскресення).

Вірою в грядуще благословив Ісаак Якова та Ісава.

Вірою Яков, умираючи, благословив кожного сина Йосифого і „склонивсь на верх жезла свого‟.

Вірою Йосиф, умираючи, про виход синів Ізраїлевих згадав, а про костї свої заповів.

Вірою Мойсей, народившись, хований був три місяцї від батьків своїх, коли видїли вони, що дитина гарна, і не злякались повелїння царського.

Вірою Мойсей, бувши великим, відрік ся звати ся сином дочки Фараонової,

а лучче зволив страдати з людьми Божими, нїж дізнавати дочасної розкоші гріха,

більшим багацтвом над Єгипецькі скарби вважаючи наругу Христову; озиравсь бо на нагороду.

Вірою покинув Єгипет, не боячись гнїва царевого; устояв бо, яко такий, що Невидомого видить.

Вірою зробив пасху і пролиттє крови, щоб губитель первороджених не займав їх.

Вірою перейшли вони Червоне море, як по суходолу; що спробувавши Єгиптяне, потопились.

Вірою стїни Єрихонські попадали, після семидневних обходин.

Вірою Раава блудниця не згинула з невірними, прийнявши підглядників з миром.

І що менї ще казати? не стане бо менї часу оповідати про Гедеона, та Варака, та Самсона, та Єтая, та про Давида і Самуїла, та про пророків,

котрі вірою побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам,

гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв;

жінки приймали мертвих своїх з воскресення; инші ж побиті бували, не прийнявши збавлення, щоб лучче воскресеннє одержати;

другі ж наруги та ран дізнали, та ще й кайдан і темницї;

каміннєм побиті бували, розпилювані, допитувані, смертю від меча вмирали, тинялись в овечих та козиних шкурах, бідуючи, горюючи, мучені,

(котрих не був достоєн сьвіт,) по пустинях скитались та по горах та по вертепах і проваллях земних:

І всї цї, одержавши сьвідченнє вірою, не прийняли обітування,

тим що Бог лучче щось про нас провидїв, щоб не без нас осягли звершеннє.