ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЖИДІВ10

Маючи бо закон тїнь будучих благ, а не самий образ річей, щороку тими самими жертвами, які приносять без перестану, нїколи не може звершити приступаючих.

Ато б перестали приносити їх, не мавши вже ті, хто служить, нїякої совісти за гріхи, раз очистившись.

А в них що року (робить ся) спомни гріхів.

Не можна бо, щоб кров волова та козлина знимала гріхи.

Тим же, входячи у сьвіт, глаголе: „Жертви і приносу не схотїв єси, тїло ж наготовив Менї єси.

Огняні жертви і (жертви) за гріх не вподобав єси.

Тодї я сказав: Ось, ійду (у починї книги написано про мене) вчинити волю Твою, Боже.‟

Сказавши вище: „Що жертва і принос і огняні жертви і (жертви) за гріхи не схотїв єси, анї вподобав єси,‟ котрі по закону приносять ся,

потім рече: „Ось, ійду вчинити волю Твою, Боже.‟ Зносить перве, щоб друге поставити.

По сїй-то волї осьвячені ми одним приносом тїла Ісус-Христового.

І всякий же сьвященик стоїть що-дня служачи і много раз ті ж самі жертви приносячи, котрі нїколи не можуть зняти гріхів.

Він же, принїсши одну жертву за гріхи, сїв на завсїди по правицї Бога,

дожидаючи далїй, доки положять ся вороги Його підніжком ніг Його.

Одним бо приносом звершив на віки осьвячуємих.

Сьвідкує ж нам і Дух сьвятий; по реченому бо перше:

„Се завіт, що завітувати му з ними після тих днїв‟, глаголе Господь: „Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх,

і гріхів їх і беззаконий їх не споминати му вже.‟

А де відпущеннє гріхів, там нема вже приносу за гріхи.

Оце ж, браттє, маючи свободу входити у сьвятиню кровю Ісусовою,

дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тїлом своїм,

і Єрея великого над домом Божим,

приступаймо з щирим серцем в повнотї віри, окропивши серця від совісти лукавої, і обмивши тїло водою чистою;

держімо непохибне визнаннє надїї (вірен бо Той, хто обіцяв)

і назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих дїл,

не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближуєть ся день.

Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостаєть ся жертви за гріхи,

а якесь страшне сподїваннє суду і огняний гнїв, що має пожерти противників.

Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох сьвідках, смерть йому без милосердя:

Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив?

Знаємо Того, хто промовив: „Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь‟; і знов: „Господь судити ме людей своїх.‟

Страшно впасти в руки Бога живого.

Згадайте ж перші днї, в котрі ви, просьвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння,

то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили.

Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий.

Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику.

Терпіннє бо вам треба мати, щоб, волю Божу вчинивши, прийняли обітуваннє.

Вже бо незабаром ось, ось Грядущий прийде, і не загаєть ся.

„А праведний з віри жив буде,‟ і: „Коли хто малодушен, не вподобає душа моя його.‟

Ми ж не малодушні (собі) на погибель, а віруючі на спасеннє душі.