ПСАЛЬМА49

Проводиреві хора, для синів Корея, псальма. Слухайте се, всї народи; почуйте всї люде на землї.

Сини людські як і сини мужів — старшин, разом багаті і вбогі.

Уста мої скажуть мудре слово, і думкою серця мого помножу розум.

Прихилю ухо моє до притчі, при гуслях відкрию загадку мою:

Чому б то мусїв я боятись в день лиха, як обгорне мене несправедливість тих, що на здогін за мною,

Котрі вповають на свої достатки, і великостю багацтва свого величаються.

Нїколи не здолїє чоловік спасти брата свого, і не зможе дати викуп за него,

(Бо дороге спасеннє душі їх, і тому мусить понехати на віки.)

Щоб він жив на віки, і не бачив зотлїння.

Бачить бо він, що розумні вмирають, що дурень і безумний разом пропадають, і достатки свої другим лишають.

В них на думцї, що доми їх вічно стоять, і що домівки їх з рода в рід; вони називають країни своїми іменами.

Але ж чоловік, що живе в повазї, не зостанеться; він зрівняється скоту, що на зарізь.

Ся дорога для глупоти їх; а ті, що після них приходять, любуються їх думкою.

Кладуть їх, як овець, в підземну країну, а смерть пасе їх; аж поки вранцї возьмуть верх над ними праведні, і підземна країна пожере постать їх, кожного далеко від домівки його.

Та Бог спасе душу мою з рук підземної країни; він бо прийме мене.

Не лякайся, коли чоловік обогатїє, коли зросте слава дому його.

Бо, вмерши, не возьме нїчого з собою; не піде з ним пиха його до гробу.

Чи він благословив душу свою за життя свого, і будуть люде славити тебе за те, що ти твориш добро собі,

То все таки прийде вона до рідних батьків своїх; нїколи вже не побачать вони сьвітла.

Чоловік, що має повагу, а розуму не має, зрівняється скоту, що на зарізь.