ПСАЛЬМА102

Молитва нужденного, що, униваючи серцем, виливає жаль свій перед Господом. Господи, почуй молитву мою, і прийми жаль мій!

Не ховай лиця твого в день тїсноти моєї; прихили ухо до мене; в день, коли призиваю тебе, не гайся, вислухай мене.

Бо днї мої, як дим, улїтають, і костї мої, як у жарі, тлїють.

Як билина, серце моє обгоріло та ізсохло, вже забув я хлїб мій їсти.

Від голосу мого стогнання пристали костї мої до тїла.

Я, мов пеликан в пустинї, мов сова на руїнах.

Не сплю і став, як одинока пташина на криші.

Цїлий день кепкують з мене вороги мої; кленуться мною ті, що проти мене лютують.

Попіл став для мене хлїбом, а напиток мій з сльозами мішаю,

Задля гнїву твого і яростї твоєї; ти бо підняв мене, і кинув мене.

Днї мої, як тїнь зникають, і як трава я сохну.

Ти ж, Господи, будеш по віки, і память твоя з роду в рід.

Ти встанеш, змилосердишся над Сионом; час бо вже, помилувати їх, прийшов бо визначений час.

Твої бо слуги полюбили каміння його, і жаль їм розвалин його.

І побояться народи імені Господа, і слави твоєї всї царі землї.

Коли Господь відбудує, явиться в славі своїй.

Він прихилиться до молитви понижених, і молитвою їх не погордує.

Буде се написано для будучих потомків; і нарід наново сотворений буде Господа хвалити.

Він бо глянув з висоти сьвятинї своєї, Господь споглянув з неба на землю,

Щоб почути стогнаннє невільника, щоб розкувати дїтей смертї.

Щоб звіщали імя його на Сионї і хвалу його в Ерусалимі,

Коли разом зберуться народи і царства, щоб Господеві служити.

Він змучив в дорозї силу мою; вкоротив днї мої.

Я сказав: Боже мій, не возьми мене в половинї днїв моїх! Від роду до роду лїта твої!

З нащаду сьвіта ти утвердив землю, і небеса — твориво рук твоїх.

Вони перейдуть, ти ж останешся, вони всї, як одежа, зостаріються; як шати переміниш їх, і вони переміняться.

Ти ж все той самий, і лїтам твоїм нема кінця.

Сини слугів твоїх будуть жити, і насїннє їх не загине перед тобою.