Chapter 2 of 31
Мій сину! коли приймеш слова мої й заповідї мої ховати меш у себе,
Коли слух твій вчиниш уважним на мудрість, і наклониш своє серце до роздумовання;
Коли ти знаннє звати меш до себе й покликувати за розумом;
Коли будеш шукати його, так як срібла, й докопуватись його, як скарбу, —
Тодї зрозумієш страх Господень і знайдеш пізнаннє Бога.
Бо тільки Господь дає премудрість і з його уст виходить знаннє й розум.
Він праведним приховує спасеннє, він заслоняє тих, що ходять в невинностї;
Він стежки правди наглядає й береже дороги сьвятих своїх.
Тодї ти спізнаєш правду й правосуд і всяку путь праву та добру.
Коли премудрість ввійде в серце тобі, а знаннє над усе душі твоїй любійше буде,
Тодї обачність оберегати ме тебе, й розум буде на сторожі у тебе,
Щоб від стежок тебе ледачих урятувати, й від чоловіка кривоязикого,
Від тих, що праві шляхи покинули й путьми у темряві блукають;
Від тих, що радїють злу й ледарством веселяться,
Що шляхи їх криві та що блукають по стежках своїх;
Та щоб урятувати тебе від жони чужої, від жони другого, що солодко промовляє,
Що друга юностї своєї понехала й Божий заповіт забула.
Дім її веде до смертї, а стежки її до мерцїв у пеклї;
Нїхто, хто завернув до такої, не вертається вже й не ступить на жизняну дорогу.
Оце ж ступай дорогою добрих і держись стежок, якими праведні ходять.
Бо тілько праведні наслїдять займанщину, й вікувати муть на нїй вік чисті серцем;
Ледачі же витрачені будуть із землї, і зрадники будуть викоренені з неї.