ЄВАНГЕЛИЯ ВІД СЬВ. МАРКА4

І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на морі; а ввесь народ був на землї при морю.

І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй:

Слухайте: Ось вийшов сїяч сїяти:

і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його.

Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї.

Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло.

А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало.

А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро.

І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.

Як же був на самотї, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість.

І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся,

щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи.

І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте?

Сїяч слово сїє.

Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх.

Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його,

та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся.

А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово,

та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно.

А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.

І рече до них: Чи на те приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити?

Нема бо нїчого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло.

Коли хто має уші слухати, нехай слухає.

І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряєть ся вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.

Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.

І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,

та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як — він не знає.

Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.

Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.

І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?

Воно мов зерно горчицї, що, як сїєш його в землю, то воно дрібнїще від усїх зерен, які є на землї;

а як посїєть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тїнню його кублитись може птаство небесне.

І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.

Без приповістї ж не говорив їм; на самотї ж ученикам своїм вияснював усе.

І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік.

І, відпустивши народ, узяли Його, як був в човнї. І инші ж човни були з Ним.

І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув.

А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?

І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика.

І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?

І полякались страхом великим; і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?