ЄВАНГЕЛИЯ ВІД СЬВ. ЛУКИ15

Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.

І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Що сей грішників приймає і їсть із ними.

Сказав же до них приповість сю, глаголючи:

Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?

А знайшовши, положить на плечі собі, радїючи.

І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.

Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше нїж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.

Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?

А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.

Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.

Рече ж: Один чоловік мав два сини,

і сказав молодший з них батькові: Отче, дай менї частину маєтку, що впадає менї. І роздїлив їм прожиток.

І не по многих днях, зібравши все молодший син, відʼїхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.

Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землї тій; і почав він терпіти недостаток.

І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свинї.

І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й нїхто не давав йому.

Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю.

Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небо й перед тобою,

і вже недостоєн зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх.

І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцїлував його.

Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.

Каже ж батько до слуг своїх: принесїть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;

і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось:

бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись.

Був же син його старший на полї, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї.

І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке.

Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв.

Розсердив ся ж і не схотїв увійти. Оце ж батько його вийшовши просив його.

Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки лїт служу тобі, й нїколи заповідї твоєї не переступив, та й нїколи менї не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись;

як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване.

Він же рече йому: Дитино, ти все зо мною єси, і все, що моє, твоє;

веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.