Chapter 5 of 5
Спогадай же, Господи, що з нами сталось; зглянься, подивися на пониженнє наше!
Наше наслїддє досталось невірам, доми наші — чужим чуженицям;
Ми сироти — безбатьченки; матері наші — вдовицї.
Власну воду ми пємо за гроші, дрова наші здобуваєм за плату.
Нас поганяють, бючи в потилицю, а в роботї нема нам відпочинку.
І до Египту ми й до Ассура руку по хлїба шматок простягаєм.
Наші батьки провинили, та їх нема вже, ми ж двигаємо кару за їх беззаконства.
Раби вередують над нами, та й нїкому вирвати з рук їх.
В небезпецї перед мечем ми хлїб наш по степу здобуваєм.
Скіра на нас, наче в печі, счорнїла від пекучої голоднечі.
Наших жінок безчестять у Сионї, дївчат — в городах Юдейських.
Князї повішані їх руками, лиця старшин у зневазї.
Молодики наші жорнами мелють, недолїтки падуть під ношами дров.
Старцї вже в воротях не засїдають, паробки не сьпівають.
Радощів серце вже наше не знає, наші танцї в жалощі змінились.
Із голови в нас вінки поспадали, горе нам, що ми провинили!
От чому серце в нас ниє, от чого в нас ув очах потемнїло!
Ой попустїли вершини Сионські, хиба шакалі ходять по них.
Господи! ти пробуваєш во віки; твій престол стоїть з роду до роду.
Чом же ти позабув нас, чом покинув нас на так довгий час?
О, приверни нас до себе, Господи, а ми привернемось; понови днї наші, як се зпершу було!
Чи то ж се зовсїм ти нас відцурався, прогнївився на нас без міри?