КНИГА ЙОВА6

І відказав Йов і промовив:

О, коли б то зважено по правдї нарікання мої, а разом із ними положено на вагу терпіння мої!

Вони певно переважили б пісок у морях! Тим то й слова мої такі гіркі.

Бо стріли вседержителеві (встромлені) в менї; їх отруту ссе дух мій; страхи Господнї встали на мене.

Чи ж реве дикий осел у траві? чи ж риче віл при повних яслах?

Чи ж їдять несмачне без соли, й чи є смак у яйчній білковинї?

(тим часом) До чого не хотїла й доторкнутись душа моя, те становить гидку їжу мою.

О, коби то сталось, чого я бажаю, та сповнив Бог те, чого дожидаю!

О, коли б то Бог ізволив стерти мене, простерти руку свою і вбити мене!

Се (одно) ще було б відрадою менї, і я кріпився б у безпощадній муцї моїй, що не противився словові Сьвятого.

Що ж за сила в мене, щоб надїятись ще менї? і який конець, щоб протягати менї життє моє?

Чи ж моя сила тверда, як твердий камінь? чи може мідь тїло моє?

Чи ж із себе добуду я поміч собі, або чи маю звідкись піддержку?

До страдаючого повинен би мати спожалїннє друг його, наколи він не стратив страху перед Всевишним.

Та брати мої перемінні, мов поток, мов ручаї бистротекучі,

Що каламутні від леду, й повно в них снїгу.

Як же настане тепло, вони малїють, а під жару вони зникають із русел своїх.

Вони змінюють напрям доріг своїх, заходять у пустиню й щезають;

Дивляться, де вони, дороги Темайські; надїються на них дороги Савейські,

Та стають заведені в надїї своїй: приходять туди, та румянїють від стиду.

Так і ви тепер — нїчо: побачили страшне та й полякались.

Чи я казав вам коли: дайте менї, або заплатїть за мене з достатку вашого;

І вирятуйте мене з руки ворожої, і з рук мучителїв викупіть мене?

Навчіте мене, а я замовкну, укажіть, у чому я провинен.

Яка то сила в словах правди! Але що ж доказують докори ваші?

Ви видумуєте речи, щоб докоряти? На вітер пускаєте ви слова ваші!

Ви корите сироту, й копаєте яму другові вашому!

Але я прошу вас: спогляньте на мене; чи буду я говорити неправду перед лицем вашим?

Розберіть, чи є тут неправда? пошукайте, — правда у мене!

Чи є на язицї в мене неправда? Чи вже ж піднебіннє моє не може досмакуватись гіркого?