КНИГА ЙОВА31

З очима моїми вчинив я вмову, щоб і не думати про дївицю.

Бо й яка ж доля була б менї від Бога з висоти й яке наслїддє від Вседержителя з неба?

Чи ж не погибель безбожному, й не допуст лиходїєві?

Та й чи ж не бачив він доріг моїх, — не лїчив всї ступнї мої?

Як я ходив у марнотї й неправдї, а нога моя квапила до омани, —

То нехай зважать мене на вазї правди й Бог розпізнає мою безвинність.

Наколи ноги мої схибили з правої путї й серце моє ходило слїдом за очима моїми, та коли що небудь нечисте прилипло до рук моїх,

Так нехай я сїю, а їсть хто иншій, і нехай пагонцї мої вирвані будуть із коріннєм.

Як до чужої жони коли небудь серце моє загорілось, і я засїдавсь зрадливо під дверима в ближнього мого,

Так нехай жінка моя жорнить на другого, й нехай другі збиткуються над нею.

Се ж бо й гріх і проступок, що під суд підпадає;

Се той огонь, що жере аж до загуби, й він усе майно моє викоренив би до щаду.

Як би я нехтував право раба чи рабинї моєї, коли б вони правувались зо мною,

То що б я робив, коли б Бог встав і поглянув на мене, й що б я міг відказати йому?

Хиба ж бо не той, що мене збудував в утробі, збудував і його, й однако дав нам образ у матернім лонї?

Хиба ж я відказував злиденним у їх просьбі, або томив очі вдові (дожидаючій помочи)?

Чи сам же я зʼїдав мій шматок хлїба, а не їв з його й сиротина?

Та ж він ріс у мене, як у батька, і ще з малку малого мого піклувавсь я вдовою.

Як я побачу було кого погибаючого, або без одежі злидаря, що не мав чим прикритись, —

Чи ж не благословляли мене стегна його (за одежу), чи ж не обогрівала його вовна з отари моєї?

Як на безбатьченка зняв я руку, хоч я знав, що мати му оборону в воротях (на судї),

То нехай рамено моє відпаде од плеча, а рука моя відломиться від ліктя,

Бо страшна менї була б кара від Бога: я б перед величчю його не устоявся.

Не вже ж покладав я в золотї опору мою, або промовляв до скарбу: ти надїя моя?

Чи ж я тїшився моїм статком великим, та що рука моя придбала багато?

Дивлячись на сонце, як воно сяє, як той місяць велично пливе,

Чи дав я увестись серцю мойму тайкома, та й чи ж цїлували уста мої (на їх шану) руку мою?

Та ж се був би проступок, підпадаючий під суд, бо тодї відрікся б я Бога Всевишнього.

Чи радїв я з погибелї ворога мого, або веселився, коли постигло його нещастє?

Нї! я нїколи не дав устам моїм волї, грішити, проклинаючи душу його.

Чи не говорила ж челядь шатра мого: хто ж не наситився б мясом його?

Приходень нїколи не ночував на улицї; двері мої отвирав я всякому, хто мимо проходив.

Коли б я робом людським таїв проступки мої, й скривав у грудях хиби мої,

То менї страшно було б перед громадою, й погорда краян лякала б мене, й я мовчав би та й не виходив за двері.

О, коли б то хтось переслухав мене! Се моє бажаннє, щоб Вседержитель дав відповідь менї, а оборонник мій все те списав!

Я носив би той запис на плечах моїх, і вкладав собі, як вінець;

Я б виявив йому кожний ступінь мій, а наближався б до його , мов до князя.

Коли поле моє проти мене кричало, і загони його на мене нарікали;

Коли їв я вроджай його та й не віддячив за його, й томив життє робітників,

То нехай замість пшеницї росте в мене осетий, а замість ячменю — кукіль! І скінчились слова Йовові.