КНИГА ЙОВА23

І озвавсь Йов і рече:

Ще й сим разом бесїда моя гірка; бо ж і страдання мої більші, нїж стогнання мої.

О, коли б я знав, де знайти його (Бога), й зміг доступити до престолу його!

Я виясив би перед ним справу мою, й уста мої сповнились би оправдуваннєм;

Я б тодї знав, якими словами він менї відповів би, й зрозумів би, що би він менї сказав.

Та чи ж став би то він у повній своїй силї зо мною спорити? О, нї! нехай би тільки звернув увагу на мене.

Тодї я, як праведник, міг би розправлятись із ним — і я на все одержав б виправданнє від суддї мого.

А то я йду вперед — і нема його, повертаю назад і не зустріну його.

Чи робить він що по лївій сторонї, я не бачу; чи скритий десь по правій, я не догляну.

Він же путь мій знає; нехай же ж випробує мене, — я вийду, як золото, чистий.

Бо моя нога стоїть твердо на стежцї його; путї його я пильнував і не відхилявся.

Од заповідї уст його не відступав я; слова уст його хранив я пильнїйш, як мої постанови.

Та він і непорушний; й хто зміг би відвести його? він чинить, що захоче душа його.

Так, він доведе до кінця, що призначив про мене, а такого в його дуже багато.

Тим то я й дрожу перед ним; думаю — й серце холоне.

Бог зломив мого духа, страхом натхнув Вседержитель.

О, чому ж не затратив він мене, закіль ще ся темрява налягла, й не спрятав морок перед видом моїм!