КНИГА СУДДЇВ5

Засьпівали тодї Дебора та Барак Абиноаменко такими словами:

Ізраїль відомщен, народ схаменувся, прославіте Господа!

Чуйте се, царі з князями, чуйте й памятайте: Я сьпіваю, в струни граю в Господнюю славу!

Як ійшов єси з Сеїру, Господи, з Едому, стався трус по всїй вселенній на землї й на небі; на землї все затремтїло, (небеса гучали), краплями взялися хмари, ринули водою.

Істаялись перед Богом (віковічні) гори, й Синай великий танув од лиця Господня.

За Самгора Анатенка, за Яїли стало пусто по шляхах (пробойних); ті що перше прохожали прямими шляхами, обходили тоті місця хиба манівцями.

Не стало людей по містах, в Ізраїля селах, покіль ти не встала, Деборо, Ізраїля мати!

Нових богів вибирали, з того й війна у воротах. А чи видїв хто щит або спис у сорока тисяч Ізраїля?

Я всїм серцем прихиляюсь до всїх тих гетьманів, що обстали за народом бідним Ізраїля, хвалїте ж Господа!

Ви, що їздите звичайно на ослицях білих, що на келимах прилюдно судите суд право, та проходжаєтесь: по дорозї, сьпівайте пісню!

Серед гомону зганяючих стада при криницях нехай лунає хвала Господу, хвала гетьманам Ізраїля, як виступив ʼд воротам народ Господень!

Вставай, вставай, Деборо! Вставай, пісню засьпівай! Ти ж, Бараче, підіймайся, веди полонників твоїх, сину Абиноаменів!

Не многим із сильних підхилив він народ, Господь підхилив менї хоробрих.

І прийшли від Ефраїма ті що в Амалику вкоренились; за тобою Бенямине, серед люду твого; від Махира йшли начальники, й від Забулону люде поважнії вивели військо до бою.

І князї від Іссахара вийшли з Деборою; а Іссахар так як Барак кинувся в долину пішки. Тільки у племен Рубена була незгода.

Ой чи довго ж вам седїти посеред вівчарень, та прислуховатись блеянню стад? Так, у племен Рубенових була незгода.

Галаад живе собі тихо за Йорданню, а Данові чого боятись із кораблями? А й Ассер опочиває уз морські затони.

Забулон же (люд-одвага), душу смертї оддав він; так і Нафталїй на гори на високі знявся.

Повиходили до бою царі, царі Канаанські в Танаах у вод Мегидонських, та не здобули анї трохи срібла.

Воювали з неба зорі, били на Сизару, (із доріг своїх на його) виступили боєм.

Той Кисон, бурчак (потужний), різко рвав і нїс їх. Поток Кедумим, потік Кисон. Жени, душе моя, сильних у ростїч!

Ой ламалися ж у коней копита від бігу, від утечі сильних.

Проклинайте Мероз, каже ангел Господень, прокленїть, прокленїть осадників його, що не прийшли на підмогу Господеві, на поміч Господу з сильними своїми!

Ти ж бувай благословенна між жінками, Яїле, Геберихо Кенеянко, між жінками в шатрах бувай благословенна!

Він води прохав у тебе, молока дала ти; піднесла ти в пишній чаші сьвіжого, густого.

Праворуч колка вхопила, лїворуч довбеньку, наскрізь голову проткнула (пишному) Сизарі.

В ноги їй упав — простягся, в ноги їй упав він, і лежав без духу лїжма, лїжма лїг убитий.

Мати же Сизари в вікно позирає, крізь решітку позирає, і так промовляє: гаються щось колесницї, не тупотять конї!

З князївень же розумнїщі гарно їй толкують, а сама вона слова їх залюбки мовляє:

Певно ще паюють добич, одному по дївцї чи й по дві; а луп Сизарин — шати златошиті, в мережках барвистих шати, зняті з плечей врага.

Господи! нехай так гинуть всї тобі противні, люде ж вірні най, як сонце на востоцї, сяють! І втішалась супокоєм земля сорок год.