СОБОРНЕ ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ЯКОВА3

Не бувайте многі учителями, браттє моє, знаючи, що більший осуд приймемо.

Багато бо грішимо всї. Коли хто в слові не грішить, се звершений чоловік, сильний обуздати і все тїло.

Ось бо і коням узди в роти вкладаємо, щоб слухали нас, і все тїло їх повертаємо.

Ось і кораблї, хоч які величезні, і страшенними вітрами носять ся, обертають ся малим стерном, куди воля стерника хоче.

Так само й язик — малий член, а вельми хвалить ся. Ось малий огонь, а які великі речі палить!

І язик огонь, сьвіт неправди; так, язик стоїть між членами нашими, сквернячи все тїло, і палючи круг природи, а запалюючись од геєнни.

Всяка бо природа, зьвірей і птиць, гадів і морських (зьвірів) вгамовуєть ся і вгамовано природою чоловічою;

язика ж нїхто з людей не може вгамувати; без упину бо (се) зло, повне отрути смертоносної.

Ним благословляємо Бога і Отця, і ним кленем людей, що постали по подобию Божому.

Із тих же уст виходить благословеннє і проклін. Не подобає, браттє моє любе, сьому так бути.

Хиба криниця з одного джерела випускає солодке і гірке?

Хиба може, браттє моє, смоківниця маслини родити, або виноградина смокви? Так само нї одна криниця не дає солоної і солодкої води.

Хто мудрий та розумний між вами, нехай покаже з доброго життя дїла свої в лагідности і премудрости.

Коли ж гірку зависть маєте та сварку в серцї вашому, то не величайтесь і не кривіть на правду.

Не сходить ся премудрость звише, а земна (вона), душевна, бісовська.

Де бо зависть та сварка, там безладдє і всяке лихе дїло.

А та премудрость, що звише, найперше чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милости і добрих овочів, безсторонна і нелицемірна.

Овощ же праведности сїєть ся в упокої тим, хто творить упокій.