КНИГА ПРОРОКА ІСАЇЇ10

Горе тим, що несправедливі надають закони та пишуть жорстокі засуди,

Щоб відправляти вбогих без правого суду, й видирати права злиденним у мойму народї; щоб із удовицї, користь тягнути, й сиріт обдирати.

Що ж ви будете чинити, як день навідання прийде, як погибель здалека надійде? Де захисту будете шукати, де подїнете скарби ваші?

Без мене згорбитесь в оковах, поляжете між убитими. Та й тодї ще не одвернесь гнїв його, й рука його все ще простягнута.

О, Ассур — він палиця мого гнїву, а кий в руцї його — се моя досада!

Я пошлю його на народ сей безбожний, на той нарід, що підпалює гнїв мій, та дам йому приказ, ограбити його до нитки, здобувати здобич у його, та, мов грязюку на дорозї, його місити.

Но він иншої про се гадки, не так помислить серце його: на думцї в його — вигубити й викоренити не трохи ще инших народів.

Хиба ж князї мої не царі? скаже він собі.

Хиба Хальне не те, що й Кархемис? або Емат не те, що й Арпад? а Самария не те, що Дамаск?

Та же рука моя загорнула ті царства ідолські, а в них більше божищ, нїж у Ерусалимі та в Самариї!

Хиба ж я не вчиню те саме з Ерусалимом і богами його, що вчинив із Самариєю й ідолами її?

Та станесь: як довершить Господь усе те на Сионї, що задумав, і все скінчить в Ерусалимі, тодї скаже: Навідаюсь тепер до справ надутого серця в царя Ассирийського та до гординї звисока глядючих очій його!

Він бо каже: Се силою руки моєї і моєю мудрістю я отте зробив, бо я розумний: я пересуваю гряницї в народів і розхапую скарби їх, та скидаю з престолів, неначе велет;

І рука моя захопила, мов гнїзда, багацтва в народів, і як забірають покинуті в них яйця, так я побрав всї землї, а нїхто й крилом не рушив, не отворив рота й не писнув.

Та чи хвалиться ж сокира перед тим, що нею рубає? Хиба ж пила гордиться перед тим, хто її тягне? Як коли б палиця піднімалась на того, хто її піднімає; як коли б кий піднімався, коли він лиш деревина!

За се пошле Господь, Господь сил, сухоти на товстих у його, а між знатними в його запалить полумє, мов полумє огня.

Сьвітло Ізрайлеве спаде на його огнем, і Сьвятий його буде полумєм, що пожере тернину його й бодяки його одного дня.

І гай його й сад роскішній вигубить він із душею й тїлом, і стане він — умираючим чахотником ;

А останок дерев із його лїса так змалїє, що й дитина його списати зможе.

І станесь того часу: останок Ізраїля й ті, що врятуються з дому Яковового, не будуть уже на силу того, хто їх бив, уповати, а покладати муть надїю щирим серцем на Бога, Сьвятого Ізрайлевого.

Останок, останок з Якова, навернесь до Бога сильного.

Бо, хоч би в тебе, Ізраїлю, було стільки люду, як піску в морі, то тілько малий лишиться останок, що навернесь до Бога; се бо безмірна справедливість призначила таку погибель.

І призначену вигубу довершить Господь, Господь Саваот, по всїх країнах.

Та все ж таки говорить Господь, Господь сил: Народе мій, живучий в Сионї! не бійся Ассура. Він побє тебе палицею й тростину підніме на тебе, як чинив Египет:

За малий час, за дуже малий — промине моя досада, а лютий гнїв мій звернесь на їх вигубу.

І підніме Господь сил бич, як колись до побою Мадіяма на Ориві, або як простер був палицю понад море, й здійме її, як на Египтян.

І станесь того часу: здійметься з плечей у тебе тягар його, й ярмо його — з шиї твоєї, й розпадеться ярмо від товщі.

Ось він ійде на Аїят, проходить Мигрон, в Михмасї покидає тягарі свої.

Переходять тїснини; в Геві ночують; Рама тремтить; Гива Саулова розбіглась.

Гукай голосно, дочко Галиму; нехай почують тебе Лаїс та й Анатот бідний!

Мадмена розбіглась, а й з Гевиму осадники сквапно утїкають.

Ще лиш день простоїть він у Нобі, та погрозить рукою Сионові, узгіррю Ерусалимському.

Но Господь, Господь Саваот, зірве страшною рукою віттє дерев сих, а ті, що величаються ростом, будуть зрубані, високі — на землю повалені,

Густий гай він сокирою витне, Всемогучий повалить Ливана.