ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЖИДІВ1

Почасту і всяково промовляючи здавна Бог до батьків через пророків,

в останнї сї днї глаголав до нас через Сина, котрого настановив наслїдником усього, котрим і віки створив.

Сей, будучи сяєвом слави і образом особи Його, і двигаючи все словом сили своєї, зробивши собою очищеннє гріхів наших, осївсь по правицї величчя на вишинах,

Стільки луччий будучи від ангелів, скільки славнїще над їх наслїдував імя.

Кому бо рече коли з ангелів: Син мій єси Ти, я сьогоднї родив Тебе? і знов: Я буду Йому Отцем, а Він буде менї Сином?

Коли ж знов уводить Перворідня у вселенну, глаголе: І нехай поклонять ся Йому всї ангели Божі.

І до ангелів же глаголе: Що творить духи ангелами своїми, а поломє огня слугами своїми.

Про Сина ж: Престол Твій, Боже, по вік вічний, палиця правоти — палиця царювання Твого.

Полюбив єси правду, і зненавидїв беззаконнє; за се помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости більш спільників Твоїх.

І (знов): У починї Ти, Господи, землю оснував єси, і небеса — дїло рук Твоїх.

Вони зникнуть, Ти ж пробуваєш, і всї, як шати зветшають,

і як одежину згорнеш їх, і перемінять ся; Ти ж той же самий єси, і лїта Твої не скінчать ся.

Кому ж із ангелів сказав коли: Сиди по правицї в мене, доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх?

Чи не всї ж вони служебні духи, посилаємі на служеннє про тих, що хочуть наслїдувати спасеннє?