КНИГА ЕЗЕКИЇЛА34

І надійшло до мене слово Господнє:

Сину чоловічий! пророкуй про пастирів Ізрайлевих, віщуй і промов до них: Так говорить Господь Бог: Горе пастирям Ізрайлевим, що пасуть самих себе! Чи не вівцї ж бо пастирям пасти?

Ви їли молоко й зʼодягались у вовну та заколювали вівцї годовані, стада же не пасли.

Слабих у стадї ви не покріплювали, й недужних не вигоювали; поранену не перевязували й розпуджених не привертали та й загублених не шукали, а правили ними жорстоко й насильно.

І розсипались мої вівцї без пастуха й ставались жиром усьому польовому зьвіррю та й розбігались.

По всїх горах і по всїх високих узгіррях блукають мої вівцї; розсипалась отара моя по всїх країнах, а нїхто не розвідуєсь про них, нїхто не шукає їх.

Тим же то, вислухайте, ви, пастухи, слово Господнє:

Так певно, як я живу, говорить Господь Бог, за те, що вівцї мої полишені були на здобичу, й отара моя допалась без пастирів на пожир усякому дикому зьвіррю, а мої пастирі не відшуковали овець моїх — пастухи бо пасли самих себе, а овець моїх не пасли, —

За те, ви, пастирі, слухайте слово Господнє!

Так говорить Господь Бог: Ось, я встану на пастирів, і вимагати му вівцї мої з їх рук, і не дам їм уже пасти овець, та й не будуть уже більше пастирі самих себе пасти; я повириваю в них із рота вівцї мої, щоб не були вже їм їдою.

Так бо говорить Господь Бог: Самий я відшукаю собі вівцї мої та й буду їх дозирати.

Як вівчарь провіряє свою отару, коли вона була розбіглась, так і я провіряю вівцї мої, й приверну їх назад з усїх тих місць, куди вони хмарного дня під темряву були порозбігались.

І повиводжу їх ізпроміж народів і позбіраю з країн, та й приведу в їх землю, й пасти му їх по горах Ізрайлевих, поблизу потоків і по всїх осаджених місцях сієї землї.

По гарних пасовищах пасти му їх, а будуть пастівники їх на високих горах Ізраїлських; там вони будуть відпочивати на гарному пастівнику, і пастись на травньому пасовищі — на горах Ізраїлських.

Сам я пасти му вівцї мої, і сам указувати їм місце опочивку, говорить Господь Бог.

Котре заблудило, я відшукаю, котре відлучилось, заверну; поранене перевяжу, недужне покріплю, а надто жирне й буйне витрачу; буду їх пасти по правдї.

Вас же, мої вівцї, так говорить Господь Бог, буду судити між вівцею а вівцею, між бараном а козлом.

Чи то ж не доволї з вас (ви багатї), пастись на доброму пасовищі, що ви ще й те, що зістанеться неспасене, витоптуєте ногами, самі пєте чисту воду, а остальню каламутите ногами вашими,

Так що вівцї мої мусять пастись на витолоченому пасовищі, й пити воду, що ви скаламутили ногами вашими?

Тим же то ось як говорить Господь Бог до вас: Ось, я самий буду розсуджувати між ситою а захарчованою вівцею.

Позаяк ви все слабе тручаєте то боком то плечем і колете рогами, аж покіль геть повідганяєте,

То я допоможу овечатам моїм, і не будуть вони вже чужою користю; я розсуджу між вівцею а вівцею.

І поставлю над вами єдиного пастиря, що пасти ме їх, — слугу мого з роду Давидового; він буде їх пасти, він буде пастирем над ними.

І буду я, Господь, їх Богом, слуга ж мій Давид буде князем серед них. Я, Господь, сказав се.

І вчиню з ними завіт мира та й повиганяю з землї хиже зьвіррє, й будуть жити собі безпеч у степу й спати по гаях.

Я дам їм і тим, що кругом гори моєї, благословеннє, й буду їм посилати дощ у свій час, — се будуть дощі благословення.

І родити муть польові дерева плоди свої, а земля буде видавати вроджай свій; і будуть вони безпечні на землї своїй, і зрозуміють, що я — Господь, як поламлю занози в ярмі їх та вирятую їх із потали в тих, що їх поневолили.

Не будуть вони вже здобичею народам, і дикий зьвір не буде їх пожерати; безпеч жити муть вони, й нїхто їх не буде лякати.

І дам їм насїннє славне, й не будуть гинути з голоду на землї та терпіти погорду від народів.

І зрозуміють, що я Господь, Бог їх, із ними, а вони, дом Ізрайлїв, — мій нарід, говорить Господь Бог,

І що ви, люде, вівцї мої, вівцї пасовища мого, а я — Бог ваш, говорить Господь Бог.