КНИГА ЕККЛЕЗІАСТА1

Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського:

Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, — все марне!

Що за хосен чоловікові з усієї працї його, що він працює під сонцем?

Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки.

Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити.

Вітер повіє на полуднє, потім поверне ʼд півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся.

Усї ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти.

Всї річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи.

Що було колись, те буде й знов, і що дїялось, те й дїяти меться, й нема нового нїчого під сонцем.

Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів.

Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памятї того, що колись постане.

Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі;

І віддався цїлим серцем тому, щоб слїдити та мудро вивідувати все, що дїється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались!

Видав я все, що робиться під сонцем: — що ж? усе марнота й мука для духа.

Криве не буде простим, а чого нема, те нї-що й рахувати.

Я говорив в мойму серцї: Ось я став великим, і придбав більш мудростї, нїж усї ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудростї й знання.

І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересьвідчився, що й се томить духа;

Бо в кого більш мудростї, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, — прибільшує й гризоти.