ДРУГА КНИГА САМУЇЛОВА22

І засьпівав Давид Господеві того часу, як Господь вирятував його з рук у всїх ворогів його й з руки Саулової, й промовив:

Господь — скеля моя у тїснотї моїй, захищає — рятує.

Він мій Бог і затула моя, й до його втекаю я в нуждї. Він мій щит, ріг спасення мого, він мій тверджений замок про втеки. Визволяє мене він з потали, з ворожої волї й сили.

Обізвусь до всехвального Бога, й він вороги мої боре.

Смерть, як води, мене обняла, зло на мене реве бурчаками.

Ланцюги свої пекло на мене кує, й тенета готує.

І в скорботї моїй заквилив я до Господа, кричма заплакав. І почув він мене із палати своєї, почув він мій голос, і дійшов до ушей його крик мій й плач, й квиленнє-благаннє.

Позирне, й земля захиталась, і небо здвигнулось в основах. Бо тяжким він гнївом закипів, загорівсь, запалав несказанним.

Із ніздер устав дим, з роту вугльом жеврющим і поломєм жарко жахнуло.

Прихилив небеса та й зійшов; чорний мрак під ногами у його;

Під ним дух Херубим; він летить крильми вітру в хуртовинї-бурі.

Обгорнувся-закутавсь у шату — у тьму водяну, в чорну хмару.

Як сяйне, як дихне, летить гряд, летить жар, летить жупел жерущий;

Загрімів Господь з неба, подав голос Бог всемогущий, найвишчий.

Метнув стрільми й роспудив їх різно; блиснув блискавками й злякались.

І відкрилося оку дно в морі, розверзлись у горах утроби від страшенного гласу, від грому грізного, від духу гнївного.

І простїг він з високого неба правицю, й мене з вод великих

Із неситої злостї, з пучини, з безоднї ворожої витяг.

Вони встали на мене в недолї, Господь же менї дав підмогу,

На простір мене вивів з тїсноти й вирвав із рук беззаконних.

І воздав менї Бог по моїй щирій правдї всї блага на сьвітї, наградив він мене за мої чисті руки своїм воздаяннєм.

Бо путями Господнїми твердо ходив я, цураючись кривди; не чинив я ледачого ледарства проти спасенного слова.

Всї закони Господнї перед віччу в мене стоять що години. Не звертаю й праворуч із них, а не то, щоб лїворуч звертати.

Непорочен і чист перед ним був устами я й серцем. Над усе я гріха й переступу Божої волї берігся.

І воздав Господь Бог за мою щиру правду менї воздаяннєм, за мої чисті руки перед віччу в його, обмислив прещедро.

З преподобним єси в милосердю його преподобен і сам ти. І правдивого в правдї своїй ублажаєш земними благами.

З чистим серцем ти чист, і показуєш правду йому без утайки, а з олживим, зрадливим, лукавим, його ж робом ходиш і робиш.

Заступаєшся ти за убогих в лихій їх годинї й тїснотї, очі ж гордих, неситих пихою загреб хилиш низько до долу.

Ти, мій Боже, у мене за сьвітло, ти сьвітиш менї й у темнотї, і просьвічуєш темряву й розуму й серця сумного.

Я з тобою воюю, з тобою звойовую військо хоробре, і з тобою на тверджі потужні, на мури злїзаю високі.

Бог! у його дорога без хиби права, слово чисте у його; щит спасенний він тим, хто надїю в йому одному покладає;

Бо хто Бог, опріч Господа, Бога одного, і хто нам защита, опріч його сьвятого, єдиного Бога справдешнього в сьвітї?

Він мене підперезує силою й путь менї рівно рівняє,

Робить ноги бистрими, як в оленя, й гори знижає високі;

Робить з рук моїх він самосїка-меча, з пліч — мідяного лука.

І щитом закриває спасенним, і милостю пишно величить.

І ступнї розширяє мої, й нога не спіткнеться у мене.

Я вганяю за ворогом прудко, хапаю, не дам улизнути,

І вирізую всїх до ноги, щоб на мене вже більш не вставали.

Підперезуєш міццю мене, й лечу я до бою стрілою,

Бо женеш вороги сперед мене, я в пень їх запеклих рубаю.

І кричать вони й квилять, нема їм підмоги й рятунку. Кричма квилять до Господа, нї! він мовчить і до них не озветься.

Й розкидую їх, розсипаю, мов землю, мов порох по вітру; я топчу їх ногами, мішу, як грязюку в багнї, у калюжі.

Рятував ти від змовин мене, уберіг і від бунту слїпого, і зробив головою язиків чужих, боввохвальників страннїх.

Люди — народи страннї, язицї чужі, боввохвалцї непевні, що не знав їх, не відав, вони тепер служать менї, послухають.

Чужий рід, чужа віра, леститься до мене, менї догоджає, й тремтять вороги чужоземцї по тверджених замках високих.

Жив Господь і прославлена скеля моя й защита спасенна,

Бог, що помсту мою взяв на себе, піддавши народи під мене,

Що вхопив мене з рук в супостат і підняв мене в гору, і від зрадника з серцем запеклим, лихим, слобонив мою душу!

Тим я, Господи, буду в язицїх невірних тебе прославляти, й твоє імя, прізвище в псальмах, величнїх піснях восьпівати.

Бо цареві свойму ти на подуж підмогу велику являєш, й Давиду помазанцеві й його роду по вік призначаєш.