II. ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРИНТЯН3

Чи нам же починати знов самих себе поручати? або треба нам, як иншим, поручальних листів до вас, чи од вас поручальних (листів?).

Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усї люде.

(А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служеннє наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тїлесних скрижалях серця.

Надїю ж таку маємо через Христа до Бога,

бо ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога,

котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить.

Коли ж служеннє смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його минущої,

як же не більше служеннє духа буде в славі?

Бо коли служеннє осуду — слава, то геть більше служеннє правдї багатше славою.

Бо й не прославилось прославлене в тій мірі, задля переважуючої слави.

Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває.

Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю,

а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого.

Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостаєть ся невідкрите, котре в Христї зникає.

Нї, аж до сього дня, коли читаєть ся Мойсея, покривало на серцї їх лежить.

Як же обернуть ся до Господа, здіймаєть ся покривало.

Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля.

Ми ж усї відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуємось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.