II. ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРИНТЯН1

Павел апостол Ісуса Христа, волею Божою, та Тимотей брат, церквам Божим у Коринтї з усїма сьвятими у всїй Ахаї:

Благодать вам і впокій од Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.

Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утїхи,

що втїшає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утїшати тих, що у всякому горю, утїшеннєм, яким утїшаємось самі від Бога.

Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшеннє наше.

Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втїшення і спасення, котре звершуєть ся терпіннєм тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втїшаємось, то для вашого утїшення і спасення.

І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення.

Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надїї й жити.

Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих,

котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме,

за підмогою і вашої за нас молитви, щоб за те, що нам даровано стараннєм многих, многі за нас і дякували.

Се бо хвала наша, сьвідченнє совісти нашої, що ми в простотї і чистотї Божій, не в мудрости тїлесній, а в благодатї Божій жили на сьвітї, більше ж у вас.

Не инше бо пишем вам, як або що читаєте, або розумієте; маю ж надїю, що й до кінця зрозумієте,

як і зрозуміли нас від части, що ми хвала вам, яко ж і ви нам у день Господа нашого Ісуса Христа.

І в сїй певнотї хотїв був я прийти до вас перше, щоб і другу благодать мали,

а через вас пройти в Македонию, і знов з Македониї прийти до вас, а ви щоб провели мене в Юдею.

Сього бажаючи, хиба я легким розумом що робив? або що задумую, чи по тїлу задумую, щоб було в мене то так — так, то, нї — нї.

Вірен же Бог, що слово наше до вас не було „так‟ і „нї‟.

Бо Син Божий Ісус Христос, вам нами проповідуваний, мною та Сильваном, та Тимотеєм, не був „так‟ і „нї‟, а було у Йому „так‟.

Бо скільки обітниць Божих, то (все) в Йому „так‟ і в Йому „амінь‟, на славу Божу через нас.

Той же, що утверджує нас із вами у Христа й намастив нас — Бог,

Він і запечатав нас, і дав задаток Духа в серцях наших.

Я ж сьвідком Бога призиваю на свою душу, що, щадивши вас, ще не прийшов в Коринт.

Не тому, що ми пануємо над вірою вашою; нї, ми помічники вашої радости, бо ви стоїте вірою.