I. СОБОРНЕ ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ЙОАНА БОГОСЛОВА3

Глядїть, яку любов дав нам Отець, щоб ми дїти Божі звались. Тим то не знає нас сьвіт, що не пізнав Його.

Любі, ми тепер дїти Божі; та ще не явилось, що ми будемо; знаємо ж, що, коли явить ся, подібні Йому будемо, бо побачимо Його, яко ж єсть.

І всякий, що має сю надїю на Нього, очищує себе, яко і Він чистий.

Кожен, хто робить гріх, робить також беззаконнє, і гріх єсть беззаконнє.

Знаєте ж, що Він явив ся, щоб гріхи наші взяти, і що гріха нема у Ньому.

Кожен, хто у Ньому пробуває, не грішить; кожен, хто грішить, не бачив Його, нї пізнав Його.

Дїточки, нехай нїхто вас не обманює: хто робить правду, той праведний, яко ж Він праведний,

хто робить гріх, той від диявола, бо від почину диявол грішить. На се явив ся Син Божий, щоб зруйновати дїла диявола.

Кожен, хто родив ся з Бога, гріха не робить, бо насїннє Його в ньому пробуває; і не може грішити, бо він з Бога родив ся.

По сьому явні дїти Божі, і дїти дияволські. Кожен, хто не робить правди, не від Бога, так само й хто не любить брата свого.

Се бо віщаннє, котре ви чули від почину, щоб ми любили один одного,

не яко ж Каїн, що від лихого був, і забив брата свого; та й за що забив його? тому, що дїла його лихі були, а (дїла) брата його праведні.

Не дивуйтесь, брати мої, коли ненавидить вас сьвіт.

Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє, бо любимо братів; хто не любить брата, пробуває в смертї.

Кожен, хто ненавидить брата свого, той чоловікогубець; а ви знаєте, що жоден чоловікогубець не має життя вічнього, в ньому пробуваючого.

У сьому пізнали ми любов, що Він за нас душу свою положив; і ми повинні за братів душі класти.

Хто ж має прожиток у сьвітї, і видить брата свого, що в потребі, та й зачинить серце своє перед ним, то як любов Божа пробуває у ньому?

Дїточки мої, не любім словом, анї язиком, а дїлом і правдою.

І по сьому пізнаємо, що ми від правди, і перед Ним втихомирюєм серця наші;

бо коли винує нас серце, (то о скільки більше Бог); бо більший Бог, нїж серце наше, і знає все.

Любі, коли серце наше не винує нас, одвагу маєм перед Богом,

і, коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо.

А се заповідь Його, щоб вірували в імя Сина Його Ісуса Христа, й любили один одного, яко ж і дав заповідь нам.

І, хто хоронить заповідї Його, у тому Він пробуває, а той в Ньому. І по сьому пізнаємо, що пробуває в нас, — по Духові, котрого дав нам.