I. ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРИНТЯН15

Звіщаю ж вам, браттє, благовістє, що я благовіствував вам, котре й прийняли ви, і в котрому встояли,

котрим і спасаєтесь, коли памятаєте, яким словом я благовіствував вам, хиба що марно увірували.

Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос умер за наші гріхи по писанням,

і що поховано Його, і що встав третього дня по писанням,

і що явив ся Кифі а опісля дванайцятьом.

Після того явив ся більш пяти сотень братам разом, з котрих більше живуть і досї, инші ж і впокоїлись.

Після того явив ся Якову, а потім усїм апостолам.

На останок же всїх, мов якому недорідку, явивсь і менї.

Я бо останнїй з апостолів, котрий недостоєн зватись апостолом, бо гонив церкву Божу.

Благодаттю ж Божою я те, що є; і благодать Його до мене була не марна, а більш усїх їх працював я; не я ж, а благодать Божа, що зо мною.

Чи то ж я, чи то вони, так проповідуємо, і так ви увірували.

Коли ж про Христа проповідуєть ся, що Він з мертвих устав, то як се деякі між вами кажуть, що нема воскресення мертвих?

Коли ж воскресення мертвих нема, то й Христос не воскрес;

коли ж Христос не воскрес, то марна проповідь наша, марна ж і віра ваша.

І ми являємось кривими сьвідками Божими, бо сьвідкували про Бога, що воскресив Христа, котрого не воскресив, коли мертві не встають.

Бо коли мертві не встають, то й Христос не встав.

А коли Христос не встав, то марна віра ваша: ви ще в гріхах ваших.

Тодї й померші в Христї погибли.

Коли тільки в сьому життї вповаємо на Христа, то окаяннїщї (нещасливійші) ми всїх людей.

Тепер же Христос устав з мертвих; первістком між мертвими став ся.

Яко ж бо через чоловіка (прийшла) смерть, так через чоловіка й воскресеннє з мертвих.

Як бо в Адамі всї вмирають, так і в Христї всї оживають.

Кожен своїм порядком: Первісток Христос, а потім Христові у приходї Його.

Тодї (прийде) конець, як передасть царство Богу й Отцеві, як зруйнує всяке старшинуваннє і всяку власть і силу.

Мусить бо Він царювати, доки положить усїх ворогів під ноги Його.

Останнїй ворог зруйнуєть ся — смерть.

Усе бо впокорив під ноги Його. Коли ж рече, що все впокорено, то явно, що окрім Того, хто покорив Йому все.

Коли ж упокорить ся Йому все, тодї і сам Син упокорить ся Тому, хто впокорив Йому все, щоб Бог був усе у всьому.

Ато що робити муть ті, хто хрестить ся ради мертвих, коли зовсїм мертві не встають? чого ж і хрестять ся ради мертвих?

Чого ж і ми небезпечимось всякого часу?

Що-дня вмираю; так (по правдї нехай буде) менї ваша похвала, що маю в Христї Ісусї, Господї нашому.

Коли б я чоловічим робом боров ся з зьвірями в Єфесї, то яка менї користь, коли мертві не встають? Нумо їсти й пити, бо завтра помремо.

Не обманюйте себе: ледачі бесїди псують добрі звичаї.

Протверезїть ся праведно та не грішіть; бо деякі не знають Бога. На сором вам глаголю.

Та хто-небудь скаже: Як устануть мертві? і в якому тїлї прийдуть?

Безумний! що ти сїєш, не оживе, коли не вмре.

І що сїєш, не тїло будуче сїєш, а голе зерно, як лучить ся, пшеничне, або яке инше.

Бог же дає йому тїло, яке схоче, і кожному насїнню своє тїло.

Не кожне тїло таке саме тїло; тільки инше тїло в людей, инше тїло в скотини, инше у риб, инше ж у птаства.

(Єсть) і тїла небесні й тїла земні, та инша слава небесних, а инша земних.

Инша слава сонця, а инша слава місяця, і инша слава зір; зоря бо від зори відрізняєть ся славою.

Так і воскресеннє мертвих. Сїєть ся у зотлїннє, устає у нетлїнню.

Сїєть ся в безчестю, устає в славі; сїєть ся в немочі, устає в силї.

Сїєть ся тїло душевне, устає тїло духовне; єсть тїло душевне і єсть тїло духовне.

Так і написано: Став ся первий чоловік Адам душею живою, а останнїй Адам духом животворящим.

Тільки перш не духовне (було), а душевне, духовне ж потім.

Первий чоловік із землї земний; другий чоловік Господь з неба.

Який земний, такі й земні; і який небесний, такі й небесні.

І яко ж носили ми образ земного, так носити мем і образ небесного.

Се ж глаголю, браттє, що тїло і кров царства Божого наслїдити не може; і зотлїннє незотлїння не наслїдить.

Ось тайну вам глаголю: Всї не впокоїмось, всї ж перемінимось.

У хвилину, у миг ока, за останньою трубою — бо затрубить, і мертві повстають нетлїнними, і ми попереміняємось.

Треба бо тлїнному сьому одягнутись у нетлїннє, і смертному сьому одягнутись у безсмертє.

Як же тлїнне се одягнеть ся в нетлїннє і смертне се одягнеть ся в безсмертє, тодї станеть ся написане слово: Пожерта смерть побідою.

Де в тебе, смерте, жоло? де в тебе, пекло, побіда?

Жоло ж смерти — гріх, а сила гріха — закон.

Богу ж дяка, що дав нам побіду через Господа нашого Ісуса Христа.

Тим же, браттє моє любе, бувайте тверді, стійкі, надто збогачуючись у дїлї Господньому завсїди, знаючи, що праця ваша не марна перед Господем.